Палеогенетики проаналізували геном представника даркветі-мешоківської культури, що жив близько 5000-4800 років до нашої ери на Північному Кавказі. Вчені визначили походження цієї людини, а також виявили, що перші землероби та тваринники регіону зробили свій генетичний внесок у населення хвалинської культури, яка існувала у північніших степах. Дослідники припустили, що, можливо, як культурні зв'язки, а й шлюбні спілки сприяли поширенню сільського господарства у Поволжі. Про це вони пишуть у статті, опублікованій у журналі iScience.
На початку V тисячоліття до нашої ери зона поширення сільського господарства досягла Північного Кавказу. До наших днів від перших землеробів та тваринників регіону дійшли пам'ятники так званої даркветі-мешоківської культури епохи енеоліту, яка існувала приблизно у 5000–3200 роках до нашої ери. Господарство цих людей базувалося насамперед на вирощуванні зернових культур (пшениці та вівса) та розведенні свиней та великих рогатих тварин. Крім того, помітну роль відігравало і полювання.
Єдиний могильник цієї культури, названий Нальчикським, археологи розкопали у Нальчику у 1929 році на території сучасної міської лікарні. У ньому лежали останки більше сотні людей, які жили на початку V тисячоліття до нашої ери. Своїх померлих представники даркветі-мешоківської культури ховали на боці чи спині з підігнутими ногами. Небіжчиків посипали червоною охрою і супроводжували різними речами. Зокрема, в одному з поховань цієї пам'ятки дослідники розкопали мідне кільце, яке є одним із найдавніших металевих виробів регіону.
Наразі вчені з Німеччини та Росії на чолі з Єгором Прохорчуком (Egor Prokhortchouk) з ФІЦ Біотехнології РАН представили результати генетичного аналізу людини з Нальчикського могильника. Давню ДНК дослідники виділили із зуба мудрості дорослого чоловіка, який прожив близько 40–60 років. Генетики підтвердили, що останки належали людині чоловічої статі та визначили, що він ставився до мітохондріальної гаплогрупи T2c1a1 та Y-хромосомної гаплогрупи R1b1.
На графіці, побудованому за допомогою методу головних компонентів, геном цього чоловіка розташувався поруч із геномами двох людей епохи енеоліту зі степового Передкавказзя, останки яких знайшли на пам'ятниках Прогрес-2 та Вонючка-1, які жили на початку та другій половині V тисячоліття до нашої ери відповідно. Крім того, поряд також виявився геном людини, яка жила з нальчикським індивідом приблизно в один час. Його останки знайшли на пам'ятнику Хвалинський-ІІ могильник, розташований на правому березі Волги в Саратовській області, тобто на значній відстані від Кавказьких гір.
Подальший аналіз показали, що походження чоловіка з Нальчикського могильника можна змоделювати з трьох предкових популяцій: ранніх землеробів Західної Азії, кавказьких мисливців-збирачів (або неолітичних жителів Ірану) та європейських мисливців-збирачів. Причому великий внесок останньої компоненти помітно відрізняв геном цієї людини від іншого раніше опублікованого генома представника даркветі-мешоківської культури, останки якого знайшли в печері Узнаковской. Ймовірно, це пов'язано з тим, що населення гірської зони, в якій знаходиться ця пам'ятка, очікувано менше контактувало з населенням степової зони, ніж мешканці прикордонної зони. Крім того, за словами дослідників, попри очікування, чоловік з Нальчикського могильника генетично виявився ближчим до людей з Північної Месопотамії та Загросу, які мешкали там у VIII–VII тисячоліттях до нашої ери, ніж до сусідів з Південного Кавказу, які жили в цьому регіоні у VI тисячолітті до нашої ери.
Також дослідники приділили увагу тому, що вже на початку V тисячоліття до нашої ери перші землероби та тваринники Північного Кавказу поєднувалися з населенням більш північних степів — представниками хвалинської археологічної культури, доступні геноми яких дуже неоднорідні. Причому аналіз загальних за походженням блоків зчеплення в геномах індивіда з Нальчика та людини з Хвалинського-II могильника показав, що на хромосомах цих людей присутні довгі однакові ділянки, що вказують на їхню дальню спорідненість. Дослідники припустили, що інтенсивність шлюбних зв'язків між цими двома популяціями була невисокою. Проте, можливо, як культурні контакти, а й шлюби сприяли поширенню тваринництва у Поволжі.
Це не вперше, коли на N+1 розповідають про дослідження стародавнього населення, яке проживало на Кавказі. Наприклад, аналіз ДНК носіїв кобанської культури, яка існувала в пізньому бронзовому столітті, показав біологічний зв'язок між цими людьми та деякими сучасними популяціями.
