У березні 2025 року американські ЗМІ повідомили про рідкісний випадок зараження на сказ від пересадженої нирки. Зараз у журналі Центрів контролю та профілактики захворювань США (CDC) Morbidity and Mortality Weekly Report (MMWR) опубліковано детальний опис цього випадку та дані епідеміологічного розслідування.
Незважаючи на скринінг при трансплантації органів і тканин, що існує, існує невеликий, але ненульовий ризик передачі різних інфекцій або, в більш рідкісних випадках, злоякісних утворень від донора реципієнту. Однією з таких інфекцій може бути сказ - зооноз, що викликається РНК-містить нейротропним вірусом Lyssavirus rabies сімейства Rhabdoviridae і без постконтактної профілактики володіє практично 100-відсотковою летальністю. Зараження ним від мертвих донорів відбувається надзвичайно рідко — за даними CDC, у США з 1978 року зареєстровано чотири такі події, внаслідок яких заразилися 13 реципієнтів (шість із них отримали профілактичне лікування та вижили, решта сім — не отримали та померли), повідомлення про подібні випадки приходили та приходили.
Як повідомляють Ребекка Ернест (Rebecca Earnest) з CDC та її колеги, 27 січня 2025 року організація отримала повідомлення про можливе зараження сказом від пересадженої нирки та розпочала розслідування. Воно показало, що у грудні попереднього року чоловіку з Мічигану пересадили ліву нирку від мертвого донора з Айдахо у Медцентрі Університету Толедо, штат Огайо. Приблизно через п'ять тижнів у пацієнта з'явилися тремор, слабкість нижніх кінцівок, сплутаність свідомості та нетримання сечі. Через тиждень після появи симптомів його госпіталізували з лихоманкою, водобояздю, утрудненням ковтання та розладами вегетативної нервової системи. На другий день перебування у лікарні йому знадобилася штучна вентиляція легень.
Оскільки симптоми нагадували сказ, лікарі проконсультувалися з місцевим департаментом охорони здоров'я та CDC, і подальше опитування показало, що за 42 дні до смерті донора подряпав скунс. На сьомий день госпіталізації пацієнт помер. Отримані при розтині біоптати мозку та прижиттєві зразки слини, шкіри, сироватки крові та спинномозкової рідини направили на аналізи CDC. У них виявили вірусну РНК і антитіла до вірусу сказу, характерного для кажана Lasionycteris noctivagans із сімейства гладконосих (Vespertilionidae).
Опрос родственников донора показал, что в сентябре 2024 года он столкнулся со скунсом на своем сельском участке, пока держал на руках котенка. Мужчина, который счел поведение скунса хищным интересом к котенку, отбился, получив кровоточащую царапину, а скунс остался без сознания. Примерно через пять недель у будущего донора появились трудности с глотанием и ходьбой, ригидность шейных мышц, спутанность сознания и галлюцинации. Спустя два дня его нашли дома с подозрением на остановку сердца, реанимировали и госпитализировали, но он так и не очнулся. На пятый день пребывания в стационаре у него констатировали смерть мозга и отключили от жизнеобеспечения. Левую почку, сердце, легкие и роговицу обоих глаз изъяли для трансплантации.
После появления подозрения на бешенство специалисты провели анализ сыворотки крови, полученной у донора на третий день госпитализации, и не обнаружили в ней антител к вирусу бешенства. В ходе длительного расследования они нашли и идентифицировали биоптаты почек. В правой обнаружили РНК того же варианта вируса, что и у реципиента, ткани левой для анализа оказалось недостаточно. По результатам расследования источником заражения признали пересаженную почку.
Отслеживание судьбы других органов донора показало, что имплантаты из его роговицы получили три человека. Еще до подтверждения бешенства у донора их превентивно удалили, а реципиентам назначили постконтактную профилактику, и симптомы заболевания у них не появились. В одном из трансплантатов обнаружили РНК вируса. Сердце и легкие донора не пересаживали, а использовали при обучении врачей, ко времени расследования их образцов не сохранилось. Сотрудники CDC выявили 357 человек, контактировавших со скунсом, донором, реципиентом и их биоматериалами. После оценки рисков заражения 46 из них назначили постконтактную профилактику.
Ранее британские исследователи представили результаты испытаний векторной вакцины против бешенства. Препарат, в отличие от других прививок, вызывал образование антител уже после первой дозы и обладал удовлетворительным профилем безопасности.
