Американські хірурги вперше у світі пересадили пацієнтові сечовий міхур від мертвого донора.
При онкологічних захворюваннях, важких інфекціях та інших термінальних дисфункціях сечового міхура цей орган доводиться видаляти. інфекції, порушення функції нирок та проблеми із травленням.
Для допомоги таким пацієнтам урологи Індербір Гілл (Inderbir Gill) та Німа Насірі (Nima Nassiri) понад чотири роки тому почали розробляти трансплантацію донорського сечового міхура в Університеті Південної Каліфорнії. Ця операція непроста технічно через складне кровопостачання органів малого тазу. Лікарі розробляли техніку її проведення спочатку на свинях, потім на людських трупах і донорах зі смертю мозку, продовживши роботу після переходу до Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі. В ході експериментів вони вирішили поєднувати праві і ліві артерії і вени забраного у донора сечового міхура, щоб зменшити кількість судин, що зшиваються під час операції.
Першим реципієнтом органу став 41-річний Оскар Ларраїнзар (Oscar Larrainzar), сечовий міхур якого видалили через рідкісну пухлину — аденокарциному сечової протоки (урахуса), після чого залишився лише фрагмент об'ємом близько 30 мілілітрів. Через деякий час йому також видалили обидві бруньки з приводу раку та термінальної ниркової недостатності. Провести пластику сечового міхура з використанням фрагмента кишечнику було неможливо через численні післяопераційні рубці в черевній порожнині. Протягом семи років пацієнт перебував на діалізі, ефективність якого стала різко знижуватися, та з'явилися важкі набряки.
Когда 4 мая нашелся подходящий донор, Гилл и Нассири приняли участие в извлечении почки и мочевого пузыря для пересадки. Их в тот же день пересадили Ларраинзару по разработанной экспериментальной технологии. Операция продлилась примерно восемь часов. Почка стала сразу вырабатывать большой объем мочи, которая беспрепятственно поступала в мочевой пузырь, и состояние пациента стало улучшаться. После операции диализ ему не понадобился, уровень креатинина в крови стал быстро снижаться. В течение послеоперационной реабилитации масса его тела снизилась на девять килограмм за счет выведения избыточной жидкости. Через девять дней после операции мужчину выписали домой.
Поскольку у пересаженного мочевого пузыря отсутствовала иннервация, врачи не рассчитывали, что пациент сможет ощущать его наполнение, и рассматривали использование катетеров, манипуляций с брюшной стенкой и электростимуляцию органа для обеспечения оттока мочи. Однако, когда на приеме через два дня после выписки Нассири извлек катетер и предложил Ларраинзару выпить воды, тот сообщил, что хочет и, по ощущениям, может помочиться. К удивлению урологов, он начал делать это самостоятельно. Тем не менее пока неясно, как будут обстоять дела с мочеиспусканием в долгосрочной перспективе, и какой объем иммуносупрессии понадобится пациенту.
Экспериментальную операцию провели в рамках инициированных Гиллом и Нассири пилотных клинических испытаний, в которых планируется участие пяти человек. Поскольку пока сложно взвесить потенциальную пользу донорского мочевого пузыря и риск, связанный с иммуносупрессивной терапией, пока вмешательство рассматривают в первую очередь как средство помощи пациентам, и без этого нуждающимся в иммуносупрессии из-за пересадки другого органа.
Необходимые многим урологическим пациентам стенты и катетеры мочевыводящих путей приходится часто менять из-за отложения на их стенках корки солей и формирования бактериальных биопленок. Швейцарские и американские исследователи разработали технологию самоочистки таких устройств с помощью напоминающих мерцательный эпителий биомиметических ресничек, которые активируются ультразвуком.
