Американські хірурги вперше у світі пересадили пацієнтові сечовий міхур від мертвого донора. Водночас йому виконали трансплантацію нирки, повідомляє прес-служба Каліфорнійського університету у Лос-Анджелесі.
При онкологічних захворюваннях, тяжких інфекціях та інших термінальних дисфункціях сечового міхура цей орган доводиться видаляти. Щоб забезпечити після цього надходження сечі з сечоводів до сечоприймача, пацієнтам зазвичай створюють штучний резервуар із фрагмента кишечника. Оскільки ця тканина погано пристосована для подібних функцій, до 80 відсотків їх згодом стикаються з ускладненнями, такими як повторні інфекції, порушення функції нирок і проблеми з травленням.
Для допомоги таким пацієнтам урологи Індербір Гілл (Inderbir Gill) і Німа Насірі (Nima Nassiri) більше чотирьох років тому почали розробляти трансплантацію донорського сечового міхура в Університеті Південної Каліфорнії. трупи і донори зі смертю мозку, продовживши цю роботу після переходу в Каліфорнійський університет в Лос-Анджелесі.
Першим реципієнтом органу став 41-річний Оскар Ларраїнзар (Oscar Larrainzar), сечовий міхур якого видалили через рідкісну пухлину — аденокарциному сечової протоки (урахуса), після чого залишився лише фрагмент об'ємом близько 30 мілілітрів. Через деякий час йому також видалили обидві бруньки з приводу раку та термінальної ниркової недостатності. Провести пластику сечового міхура з використанням фрагмента кишечнику було неможливо через численні післяопераційні рубці в черевній порожнині. Протягом семи років пацієнт перебував на діалізі, ефективність якого стала різко знижуватися, та з'явилися важкі набряки.
Коли 4 травня знайшовся відповідний донор, Гілл і Насірі взяли участь у вилученні нирки та сечового міхура для пересадки. Їх того ж дня пересадили Ларраїнзару за розробленою експериментальною технологією. Операція тривала приблизно вісім годин. Нирка почала відразу виробляти великий обсяг сечі, яка безперешкодно надходила до сечового міхура, і стан пацієнта став покращуватися. Після операції діаліз йому не знадобився, рівень креатиніну в крові швидко знижувався. Протягом післяопераційної реабілітації маса його тіла знизилася на дев'ять кілограмів за рахунок виведення надлишкової рідини. За дев'ять днів після операції чоловіка виписали додому.
Оскільки у пересадженого сечового міхура була іннервація, лікарі не розраховували, що пацієнт зможе відчувати його наповнення, і розглядали використання катетерів, маніпуляцій з черевною стінкою та електростимуляцію органу для забезпечення відтоку сечі. Однак, коли на прийомі через два дні після виписки Насірі витяг катетер і запропонував Ларраїнзару випити води, той повідомив, що хоче і, за відчуттями, може помочитися. На подив урологів, він почав робити це самостійно. Проте поки неясно, як будуть справи з сечовипусканням у довгостроковій перспективі, і який обсяг імуносупресії знадобиться пацієнтові.
Експериментальну операцію провели у рамках ініційованих Гіллом та Насірі пілотних клінічних випробувань, у яких планується участь п'яти осіб. Оскільки поки що складно зважити потенційну користь донорського сечового міхура і ризик, пов'язаний з імуносупресивною терапією, поки втручання розглядають в першу чергу як засіб допомоги пацієнтам, і без цього потребують імуносупресії через пересадку іншого органу.
Необхідні багатьом урологічним пацієнтам стенти та катетери сечовивідних шляхів доводиться часто змінювати через відкладення на їх стінках кірки солей та формування бактеріальних біоплівок. Швейцарські та американські дослідники розробили технологію самоочищення таких пристроїв за допомогою біоміметичних вій, що нагадують миготливий епітелій, які активуються ультразвуком.