Дослідники зі США вивчили дані про 77 хокеїстів, які стали донорами мозку після смерті, та виявили, що кожен додатковий рік гри у хокей збільшував ризик хронічної травматичної енцефалопатії та рівень фосфорильованого тау-білка в мозку. Це перше і найбільше дослідження зв'язку між грою в хокей та розвитком захворювання. Результати опубліковані у JAMA Network Open.
"Деменція боксерів", або хронічна травматична енцефалопатія (ХТЕ), - нейродегенеративне захворювання, спричинене частими травмами голови. На фізіологічному рівні воно характеризується надмірним накопиченням у мозку фосфорильованого тау-білка, як і при хворобі Альцгеймера, а серед симптомів – порушення когнітивних функцій, депресія та суїцидальна поведінка. ХТЕ часто зустрічається у боксерів та гравців в американський футбол. Раннє дослідження показало, що з кожним роком гри ймовірність розвитку захворювання зростає. Ймовірно, це справедливо і для хокею з шайбою на льоду, де гравці теж нерідко зазнають травм голови, проте цей зв'язок раніше не вивчався.
Вчені з Медичного кампуса університету Бостона та інших установ США на чолі з Бобаком Абдолмохаммаді (Bobak Abdolmohammadi) проаналізували дані 77 чоловіків-хокеїстів, які після смерті пожертвували свій мозок трьом мозковим банкам. ХТЕ виявили у 42 донорів із 77 (54,5 відсотка), при цьому на хворобу страждали 27 з 28 професійних гравців (96,4 відсотка).
Ризик розвитку захворювання збільшувався разом із збільшенням ігрового стажу. Лише 5 із 26 чоловіків, які грали у хокей менше 13 років, мали ХТЕ. А серед донорів, які грали понад 23 роки, патологією страждало майже 96 відсотків — 23 із 24 осіб. Навіть з урахуванням решти всіх факторів — віку на момент смерті, занять іншими контактними видами спорту, віку початку гри в хокей, позиції гравця і кількість струсів мозку — щороку гри збільшував вірогідність у 1,34 разу. Крім того, разом із тривалістю гри збільшувалося навантаження фосфорильованого тау-білка в мозку.
Більшість донорів, що беруть участь у дослідженні, наклала на себе руки: десять осіб або 38,5 відсотка донорів з ХТЕ і десять донорів або 28,6 відсотка — без неї. Подібне характерно і для гравців в американський футбол, які страждають на те саме захворювання.
Автори визначили порогові значення тривалості гри – 7,5 та 18 років. В основному чоловіки зі стажем гри менше 7,5 років не страждали на ХТЕ, а понад 18 років — навпаки. Проте вчені зазначили, що вибірка не була репрезентативною, тобто виявлену частоту ХТЕ не можна вважати частотою ХТЕ у популяції чоловіків-хокеїстів. Крім того, у цьому дослідженні, як і в роботах з гравцями в американський футбол, як основний показник використовували роки гри, які не завжди прямо корелюють із частотою травм голови.
Детальніше про хронічну травматичну енцефалопатію ми розповідали в матеріалі «Приголомшливий футбол».
