Міжнародна наукова група повідомила успіх третьої фази клінічних випробувань препарату депемокімабу при хронічному риносинусіті з назальними поліпами. Це моноклональні антитіла до інтерлейкіну-5, які вводять раз на півроку. Звіт про роботу опубліковано в журналі The Lancet, там їй присвячена редакційна стаття.
Тривале запалення при хронічному риносинусіті з носовими поліпами (ХРСНП) призводить до пошкодження та аномальної регенерації слизових оболонок носа та його пазух. Це призводить до постійних або зворотних симптомів у вигляді закладеності носа, ринореї, почуття болю або тиску в особі та втрати нюху, а також зростання поліпів. Зазвичай це захворювання лікують місцевим призначенням глюкокортикоїдів, іноді разом із хірургічним видаленням поліпів. При цьому тривале призначення подібних препаратів пов'язане зі зростанням ризику побічних ефектів і не досить ефективно, а поліпи після видалення часто виростають знову.
Найбільш частою причиною ХРСНП (до 85 відсотків випадків) служить запалення другого типу. дупілумаб (зв'язує альфа-субодиницю рецептора до інтерлейкіну 4, нещодавно його схвалили до застосування при хронічній обструктивній хворобі легень), меполізумаб (зв'язує інтерлейкін 5) та омалізумаб (зв'язує імуноглобулін Е). (GSK3511294) став першим анти-інтерлейкін 5 препаратом ультратривалої дії, фармакокінетика якого забезпечує ефект протягом півроку після ін'єкції. Раніше він продемонстрував ефективність при тяжкій бронхіальній астмі у клінічних випробуваннях.
Філіп Жевар (Philippe Gevaert) з Гентського університету з колегами при спонсорстві компанії GlaxoSmithKline провели подвійні сліпі рандомізовані плацебо-контрольовані випробування третьої фази ANCHOR-1 та ANCHOR-2 у 190 клінічних центрах 16 країн. Сумарно в них взяли участь 528 дорослих пацієнтів з декомпенсованим ХРСНП, двосторонніми поліпами з ендоскопічною оцінкою не менше п'яти балів з восьми можливих, тяжкими клінічними проявами та системною терапією глюкокортикоїдами, або хірургічним лікуванням, або ними обома в анамнезі.
Випадковим чином 272 учасники ввели підшкірно 100 міліграм депемокімабу двічі з інтервалом 26 тижнів, решті 256 — плацебо; спостереження продовжували 52 тижні з першої ін'єкції. Усі учасники також отримували стандартну терапію глюкокортикоїдами інтраназально та за потреби короткими курсами системно, а також промивання носа сольовим розчином. На початку та наприкінці дослідження у них з'ясовували суб'єктивні відчуття, оцінювали тяжкість симптомів, виконували ендоскопію та КТ, а також у процесі забирали зразки крові для аналізу фармакодинаміки та імуногенності препарату.
До 52 тижня спостережень запровадження депемокімабу в обох випробуваннях призвело до суттєвого поліпшення середніх показників ендоскопічної оцінки поліпів та непрохідності носових ходів. Частота небажаних явищ статистично значимо не відрізнялася в основних та контрольних групах.
Таким чином, додавання до стандартної терапії ін'єкцій депемокімабу двічі на рік покращує клінічно значущі результати ХРСНП порівняно з плацебо та добре переноситься, що свідчить на користь його застосування за цим показником, вважають автори роботи.
Раніше були проведені клінічні випробування препарату моноклональних антитіл до альфа-субодиниці рецептора до інтерлейкіну-5 бенралізумабу, які показали, що він перевершує глюкокортикоїд преднізолон при усуненні загострень бронхіальної астми та хронічної обструктивної хвороби легень, що супроводжуються е.