Міжнародна наукова група повідомила про успіх третьої фази клінічних випробувань препарату депемокімабу при хронічному риносинусіті з назальними поліпами. Це моноклональні антитіла до інтерлейкіну-5, які вводять раз на півроку .
Тривале запалення при хронічному риносинусіті з носовими поліпами (ХРСНП) призводить до пошкодження та аномальної регенерації слизових оболонок носа та його пазух. Це призводить до постійних або зворотних симптомів у вигляді закладеності носа, ринореї, почуття болю або тиску в особі та втрати нюху, а також зростання поліпів. Зазвичай це захворювання лікують місцевим призначенням глюкокортикоїдів, іноді разом із хірургічним видаленням поліпів. При цьому тривале призначення подібних препаратів пов'язане зі зростанням ризику побічних ефектів і не досить ефективно, а поліпи після видалення часто виростають знову.
Найчастішою причиною ХРСНП (до 85 відсотків випадків) є запалення другого типу. Його медіаторами служать певні цитокіни, такі як інтерлейкіни 4, 5 і 13. Враховуючи це, були розроблені та впроваджені як допоміжна терапія при тяжких формах захворювання біологічні препарати (моноклональні антитіла), що прицільно діють на механізми запалення: дупілумабцукну 4, нещодавно його схвалили до застосування при хронічній обструктивній хворобі легень), меполізумаб (зв'язує інтерлейкін 5) та омалізумаб (зв'язує імуноглобулін Е). Усі вони вводяться раз на 2–4 тижні. Депемокімаб (GSK3511294) став першим анти-інтерлейкін 5 препаратом ультратривалої дії, фармакокінетика якого забезпечує ефект протягом півроку після ін'єкції. Раніше він продемонстрував ефективність при тяжкій бронхіальній астмі у клінічних випробуваннях.
Філіп Жевар (Philippe Gevaert) з Гентського університету з колегами при спонсорстві компанії GlaxoSmithKline провели подвійні сліпі рандомізовані плацебо-контрольовані випробування третьої фази ANCHOR-1 та ANCHOR-2 у 190 клінічних центрах 16 країн. Сумарно в них взяли участь 528 дорослих пацієнтів з декомпенсованим ХРСНП, двосторонніми поліпами з ендоскопічною оцінкою не менше п'яти балів з восьми можливих, тяжкими клінічними проявами та системною терапією глюкокортикоїдами, або хірургічним лікуванням, або ними обома в анамнезі.
Випадковим чином 272 учасники ввели підшкірно 100 міліграм депемокімабу двічі з інтервалом 26 тижнів, решті 256 — плацебо; спостереження продовжували 52 тижні з першої ін'єкції. Усі учасники також отримували стандартну терапію глюкокортикоїдами інтраназально та за потреби короткими курсами системно, а також промивання носа сольовим розчином. На початку та наприкінці дослідження у них з'ясовували суб'єктивні відчуття, оцінювали тяжкість симптомів, виконували ендоскопію та КТ, а також у процесі забирали зразки крові для аналізу фармакодинаміки та імуногенності препарату.
До 52 тижня спостережень запровадження депемокімабу в обох випробуваннях призвело до суттєвого поліпшення середніх показників ендоскопічної оцінки поліпів та непрохідності носових ходів. Частота небажаних явищ статистично значимо не відрізнялася в основних та контрольних групах.
Таким чином, додавання до стандартної терапії ін'єкцій депемокімабу двічі на рік покращує клінічно значущі результати ХРСНП порівняно з плацебо та добре переноситься, що свідчить на користь його застосування за цим показником, вважають автори роботи.
Раніше були проведені клінічні випробування препарату моноклональних антитіл до альфа-субодиниці рецептора до інтерлейкіну-5 бенралізумабу, які показали, що він перевершує глюкокортикоїд преднізолон при усуненні загострень бронхіальної астми та хронічної обструктивної хвороби легень, що супроводжуються е.