Американські та німецькі дослідники представили проміжні результати клінічних випробувань пересадки донорських фекалій для профілактики реакції трансплантат проти господаря після трансплантації кровотворних стовбурових клітин з приводу онкогематологічних захворювань. Процедура виявилася досить безпечною, а ступінь приживлення мікробіоти та її ефективність залежали від правильного підбору донора. Звіт про роботу опубліковано в журналі Nature Communications.
Гостра реакція «трансплантат проти господаря» (РТПХ) – це ускладнення алотрансплантації кровотворних стовбурових клітин, при якому імунні клітини донора атакують тканини реципієнта, найчастіше шлунково-кишковий тракт, печінку та шкіру. Незважаючи на профілактичну імуносупресію, РТПХ страждають до половини пацієнтів, що значно погіршує їхній стан і може призвести до смерті. Порушення складу кишкової мікробіоти підвищують ймовірність розвитку та тяжкість цього ускладнення, через що з'явилася ідея використати для його профілактики пересадку донорського калу. Пілотні випробування дали неоднозначні результати, але мали безліч обмежень через сильну неоднорідність основної та контрольної груп та використання стороннього донорського матеріалу.
Керівник попередньої роботи Армін Рашиді (Armin Rashidi) з Онкоцентру імені Фреда Хатчінсона з колегами з Німеччини та США вирішив провести наступні випробування у два етапи. На першому, результати якого опубліковані зараз, проводили підбір оптимального донора для другого — подвійного сліпого рандомізованого плацебо-контрольованого етапу, оцінювали приживлення донорської мікробіоти та безпеку.
У ході попереднього етапу 20 пацієнтів (медіанний вік 45 років; 55 відсотків - чоловіки) отримали трансплантат фекалій від трьох донорів (шість від першого, шість від другого та вісім від третього) перорально у вигляді кишковорозчинних капсул тричі на день протягом тижня. Прийом починали через 19–40 (медіанно 25) днів після трансплантації кровотворних стовбурових клітин та 2–9 (медіанно 4) днів після останньої дози антибіотиків. Двом пацієнтам у процесі лікування знадобилися антибактеріальні препарати, один не здав аналіз калу після його завершення, і їх до аналізу приживлення не включали.
У большинства пациентов наблюдались преходящие легкие и умеренные желудочно-кишечные симптомы, тяжелых нежелательных явлений не было. Ограничивающая дозу токсичность была зафиксирована у двух участников, но признана не связанной с лечением. В течение 180-дневного периода наблюдений рецидив основного онкогематологического заболевания произошел у трех пациентов, один из них от него умер.
РТПХ III–IV степени развился у трех (15 процентов) участников, все они получили трансплантат фекалий от первого донора. У двух появилось изолированное поражение кожи (на 15 и 16 дни от приема первой дозы), устраненное назначением глюкокортикоидов. У одного было позднее (через 130 дней) изолированное поражение нижних отделов кишечника с тяжелой диареей, декомпенсацией многих функций, анасаркой и циркуляцией цитомегаловируса в крови — ему понадобилась длительная госпитализация и лечение руксолитинибом и экстракорпоральным фотоферезом.
Наибольшее стойкое приживление — медианно 66 процентов — по данным секвенирования кала пациентов методом дробовика продемонстрировала кишечная микробиота третьего донора. Она отличалась высоким содержанием бактерии Bifidobacterium adolescentis. Высокие уровни приживления коррелировали с более благополучными клиническими исходами. Наибольший эффект наблюдался у реципиентов с исходно скудным составом кишечной микробиоты. По итогам для рандомизированного плацебо-контролируемого этапа (планируется, что в нем примут участие более ста пациентов) был выбран только третий донор.
Таким образом, при пересадке фекалий для профилактики РТПХ после трансплантации кроветворных стволовых клеток важен основанный на доказательствах подбор донора. Сама эта процедура вполне безопасна даже с учетом сильного снижения иммунитета у подобных пациентов. Ее эффективность изучают в ходе второго этапа испытаний.
Изначально пересадку кала разработали для лечения псевдомембранозного колита, вызванного бактерией Clostridioides difficile на фоне длительной антибиотикотерапии. Подобные препараты уже одобрены к клиническому применению в Австралии и США. В экспериментах эту методику успешно тестировали для улучшения состава кишечной микробиоты после кесарева сечения, а также облегчения симптомов расстройств аутистического спектра, болезни Паркинсона и гастроэнтеропатии на фоне сахарного диабета первого типа.