Дослідники з восьми країн відзвітували про успіх клінічних випробувань внутрішньоміхурової системи для тривалого вивільнення протипухлинного препарату при поверхневому раку сечового міхура високого ступеня ризику без проростання у м'язовий шар. Система викликала повну відповідь на терапію більш ніж у 80 відсотків пацієнтів, яка тривала понад два роки. Звіт опубліковано в Journal of Clinical Oncology.
Стандартне лікування раку сечового міхура високого ступеня ризику без проростання в м'язовий шар (плоский карциноми in situ з папілярною пухлиною або без неї) передбачає трансуретральну резекцію пухлини та внутрішньоміхурове введення бацили Кальмета – Герена (БЦЖ). У багатьох пацієнтів після цього відбувається рецидив або прогрес захворювання, яке часто стає БЦЖ-стійким. У цьому випадку сечовий міхур видаляють повністю. Це підвищує хронічну захворюваність і пов'язано з високим ризиком смерті в перші 90 днів, особливо у пацієнтів похилого віку. Відповідь на альтернативні методи лікування, включаючи біологічну та генну терапію у поєднанні з БЦЖ, має обмежену повноту та стійкість.
Доведену ефективність при поверхневому раку сечового міхура має внутрішньоміхурове введення хіміотерапевтичного препарату гемцитабіну, проте він швидко виводиться. Компанія Johnson & Johnson розробила систему доставки препарату TAR-200: це напівпроникна подвійна силіконова трубка, всередині якої розташований дріт, що надає форму, а між стінками – таблетки з гемцитабіном та сечовиною. Конструкцію вводять у сечовий міхур через уретральний катетер, у ньому вона згортається у вигляді кренделя, не перекриваючи відтік сечі. Сеча, що проникає до таблеток, забезпечує поступове рівномірне вивільнення препарату через пори трубки по осмотичному градієнту. Коли весь препарат вийшов із пристрою, його витягають через уретру. У доклінічних та ранніх клінічних випробуваннях TAR-200 тривало створювала значні концентрації гемцитабіну в сечі без рівня препарату в плазмі.
Сиамак Данешманд (Siamak Daneshmand) из Университета Южной Калифорнии с коллегами и сотрудниками Johnson & Johnson провел мультицентровые параллельные когортные испытания фазы 2b SunRISe-1 в 142 клиниках 14 стран. В них участвовали 218 взрослых пациентов с БЦЖ-устойчивым поверхностным раком мочевого пузыря высокой степени риска, у которых не было показаний к радикальному удалению органа, или которые не дали на него согласия. 53, 85 и 28 пациентов с плоской карциномой in situ и папиллярной опухолью или без нее получали соответственно: TAR-200 в сочетании с анти-PD-1 чекпойнт-ингибитором цетрелимабом (первая когорта), только TAR-200 (вторая когорта) и только цетрелимаб (третья когорта). Еще 52 пациента с папиллярной карциномой (четвертая когорта) получали монотерапию TAR-200. Систему устанавливали каждые три недели первые полгода и каждые 12 недель в течение еще полутора лет (всего 24 месяца). Цетрилимаб вводили внутривенно каждые три недели на протяжении 18 месяцев.
Наилучшие результаты получены при монотерапии TAR-200. Во второй когорте полный клинический ответ был получен у 82,4 процента участников при медианной его продолжительности 25,8 месяца. В первой и третьей когортах этот показатель составил 67,9 и 46,4 процента. В четвертой когорте 6-, 9-. Двенадцатимесячная выживаемость без рецидивов составила 85,3; 81,1 и 70,2 процента соответственно. Серьезные побочные эффекты, связанные с лечением, наблюдались у 15,1; 5,9; 3,6 и 5,8 процента участников. Смертей, связанных с терапией, не было.
Таким образом, результаты испытаний второй фазы подтвердили хорошую частоту достижения полного ответа, его стойкость и выживание без прогрессирования при поверхностном раке мочевого пузыря на фоне лечения интравезикальной системой TAR-200. В настоящее время проводятся испытания третьей фазы. FDA уже присвоило системе статус прорывной терапии и рассматривает заявку на ее регистрацию в приоритетном порядке.
В мае 2025 года американские трансплантологи сообщили о первой в мире успешной пересадке мочевого пузыря от мертвого донора. Пациенту, лишившемуся мочевого пузыря и обеих почек из-за онкозаболеваний, одновременно пересадили эти органы. К удивлению урологов, вскоре он начал мочиться самостоятельно, несмотря на отсутствие иннервации мочевого пузыря.
