Палеогенетики досліджували ДНК 46 людей, останки яких розкопали в декількох стародавніх могильниках, розташованих у Прибайкаллі. для дітей та підлітків. Про це повідомляється в препринті, який викладено на сайті bioRxiv.org.
Генетичні дослідження останніх років показали, що люди страждали від чуми задовго до перших відомих пандемій, зафіксованих у писемних джерелах. Так, вчені виявили вже низку випадків, коли давні люди підхоплювали цю інфекцію понад п'ять тисяч років тому. Наприклад, ДНК чумної палички виділяли з останків людей, що жили близько 5700-5300 років тому на заході сучасної Росії, в Центральній Азії та в районі Байкалу.
Крім того, у недавніх роботах палеогенетики описали низку випадків чумної інфекції у давніх жителів Балтії та Скандинавії. Так, кілька років тому вчені виявили ДНК чумної палички в останках мисливця-збирача, який помер на території сучасної Латвії близько 5300-5050 років тому. Зовсім недавно порівняні за віком випадки дослідники виявили в Німеччині та Скандинавії, причому в останній вони знайшли ознаки того, що чума вже мала епідемічний потенціал.
Вчені з Великобританії, Данії, Канади, Росії та США на чолі з відомим палеогенетиком Еске Віллерслєвом (Eske Willerslev) повернулися до дослідження останків стародавніх мисливців-збирачів, які жили в Сибіру. Вони секвенували ДНК із кісток і зубів 46 осіб епохи неоліту, поховання яких розкопали в чотирьох могильниках Прибайкалля (Пріангар'я): Шуміліха (5580–5320 років тому), Усть-Іда-I (5600–5320 років тому), Братський Камінь (5475– 5052 років тому) та Сєрово (5290–4870 років тому).
Спочатку дослідники зазначили, що вони виявили досить довгі загальні за походженням блоки зчеплення в геномах мисливців-збирачів, поховання яких знаходилися приблизно за 340 кілометрів один від одного. Це говорить про спорідненість людей, а також про те, що стародавнє населення Пріангар'я було досить мобільним. Крім того, вчені з'ясували, що в геномах цих людей були відсутні протяжні сфери гомозиготності — свідчення того, що вони уникали інбридингу. Спираючись на цей показник, дослідники оцінили ефективний розмір популяції місцевих мисливців-збирачів приблизно в 18 219 осіб (9445-42 062 людини при довірчому інтервалі 95 відсотків).
Вчені виявили, що один із людей, похованих у могильнику Усть-Іда-I, постраждав від бруцельозу. Ще у 18 випадках вони виявили в останках людей ДНК чумної палички. Найбільше зразків походили з пам'ятника Усть-Іда-I, де генетичний матеріал патогену містився у 12 із 31 вивчених скелетів. За одним випадком виявили в могильниках Шуміліха і Сєрово, а чотири — у могильнику Братський Камінь.
Детальний аналіз останків зі згаданих пам'яток вказав на те, що чумна паличка вже тоді, мабуть, викликала спалахи захворюваності. Причому найбільшу загрозу, ймовірно, хвороба становила для дітей та підлітків. Так, дослідження матеріалів із могильників Усть-Іда-I та Братський Камінь показало, що пік смертності припадав на дітей віком 7,5–11 років. Більше того, в могильниках були поховання, в яких лежали останки дітей, ймовірно, пов'язаних спорідненістю. Наприклад, на пам'ятнику Братський Камінь археологи розкопали потрійне поховання інфікованих чумною паличкою дівчаток чотирьох — дев'яти років, дві з яких були родичками третього ступеня (ймовірно двоюрідними сестрами), а третя, можливо, була пов'язана з ними спорідненістю по материнській лінії (збереження її ДНК була поганою, тому з упевненістю про це говорити не можна).
Серед іншого, дослідники також переглянули час розбіжності бактерій Yersinia pestis та Y. pseudotuberculosis. За новими оцінками, їх еволюційні лінії розійшлися близько 9317 років тому (7289–11344 за довірчого інтервалу 95 відсотків), тобто раніше, ніж вважалося.
Чумну паличку палеогенетики виявляли у останках древніх людей. Так, нещодавно вчені виділили ДНК цього патогену в кістках собаки, яка жила на острові Готланд близько 4900–4500 років тому.