Палеогенетики проаналізували геном представника даркветі-мешоківської культури, що жив близько 5000-4800 років до нашої ери на Північному Кавказі. Вчені визначили походження цієї людини, а також виявили, що перші землероби та тваринники регіону зробили свій генетичний внесок у населення хвалинської культури, яка існувала у північніших степах. Дослідники припустили, що, можливо, як культурні зв'язки, а й шлюбні спілки сприяли поширенню сільського господарства у Поволжі. Про це вони пишуть у статті, опублікованій у журналі iScience.
На початку V тисячоліття до нашої ери зона поширення сільського господарства досягла Північного Кавказу. До наших днів від перших землеробів та тваринників регіону дійшли пам'ятники так званої даркветі-мешоківської культури епохи енеоліту, яка існувала приблизно у 5000–3200 роках до нашої ери. Господарство цих людей базувалося насамперед на вирощуванні зернових культур (пшениці та вівса) та розведенні свиней та великих рогатих тварин. Крім того, помітну роль відігравало і полювання.
Єдиний могильник цієї культури, названий Нальчикським, археологи розкопали у Нальчику у 1929 році на території сучасної міської лікарні. У ньому лежали останки більше сотні людей, які жили на початку V тисячоліття до нашої ери. Своїх померлих представники даркветі-мешоківської культури ховали на боці чи спині з підігнутими ногами. Небіжчиків посипали червоною охрою і супроводжували різними речами. Зокрема, в одному з поховань цієї пам'ятки дослідники розкопали мідне кільце, яке є одним із найдавніших металевих виробів регіону.
Наразі вчені з Німеччини та Росії на чолі з Єгором Прохорчуком (Egor Prokhortchouk) з ФІЦ Біотехнології РАН представили результати генетичного аналізу людини з Нальчикського могильника. Давню ДНК дослідники виділили із зуба мудрості дорослого чоловіка, який прожив близько 40–60 років. Генетики підтвердили, що останки належали людині чоловічої статі та визначили, що він ставився до мітохондріальної гаплогрупи T2c1a1 та Y-хромосомної гаплогрупи R1b1.
На графике, построенном с помощью метода главных компонент, геном этого мужчины расположился рядом с геномами двух людей эпохи энеолита из степного Предкавказья, останки которых нашли на памятниках Прогресс-2 и Вонючка-1, живших в начале и второй половине V тысячелетия до нашей эры соответственно. Кроме того, рядом также оказался геном человека, который жил с нальчикским индивидом примерно в одно время. Его останки нашли на памятнике Хвалынский-II могильник, который расположен на правом берегу Волги в Саратовской области, то есть на значительном расстоянии от Кавказских гор.
Дальнейший анализ показали, что происхождение мужчины из Нальчикского могильника можно смоделировать из трех предковых популяций: ранних земледельцев Западной Азии, кавказских охотников-собирателей (или неолитических жителей Ирана) и европейских охотников-собирателей. Причем большой вклад последней компоненты заметно отличал геном этого человека от другого ранее опубликованного генома представителя дарквети-мешоковской культуры, останки которого нашли в Узнаковской пещере. Вероятно, это связано с тем, что население горной зоны, в которой находится этот памятник, ожидаемо меньше контактировало с населением степной зоны, чем жители приграничной зоны. Кроме того, по словам исследователей, вопреки ожиданиям, мужчина из Нальчикского могильника генетически оказался ближе к людям из Северной Месопотамии и Загроса, которые проживали там в VIII–VII тысячелетиях до нашей эры, чем к соседям из Южного Кавказа, которые жили в этом регионе в VI тысячелетии до нашей эры.
Также исследователи уделили внимание тому, что уже в начале V тысячелетия до нашей эры первые земледельцы и животноводы Северного Кавказа смешивались с населением более северных степей — представителями хвалынской археологической культуры, доступные геномы которых весьма неоднородны. Причем анализ общих по происхождению блоков сцепления в геномах индивида из Нальчика и человека из Хвалынского-II могильника показал, что на хромосомах этих людей присутствуют длинные одинаковые участки, указывающие на их дальнее родство. Исследователи предположили, что интенсивность брачных связей между двумя этими популяциями была невысокой. Однако, возможно, не только культурные контакты, но и браки способствовали распространению животноводства в Поволжье.
Это не первый раз, когда на N + 1 рассказывают об исследованиях древнего населения, проживавшего на Кавказе. Например, анализ ДНК носителей кобанской культуры, которая существовала в позднем бронзовом веке, показал биологическую связь между этими людьми и некоторыми современными популяциями.