Палеоантропологи описали чергові скам'янілості місцезнаходження Хуалундун, яке розташоване на сході Китаю. Близько десяти років тому вчені, серед іншого, виявили там понад два десятки зубів архаїчних людей, які мешкали приблизно 300 тисяч років тому. Аналіз цих знахідок показав, що їх не можна однозначно віднести до якогось усталеного виду або підвиду стародавніх людей, як це часто буває з давніми останками зі Східної Азії, з яких не виділили ні ДНК, ні інформативні фрагменти білків. Результати проведеного дослідження опубліковано в Journal of Human Evolution.
Східна Азія, особливо територія сучасного Китаю, багата на останки архаїчних людей, у тому числі на стародавні черепи, що дуже добре збереглися. Проте їхнє місце на еволюційному дереві роду Homo далеко не завжди можна однозначно визначити, тому часто їх поєднують у досить абстрактні категорії, наприклад, «люди середнього плейстоцену зі Східної Азії».
Один із пам'ятників, де археологи виявили цінні скам'янілості середнього плейстоцену, знаходиться в провінції Аньхой на сході Китаю. Так, під час розкопок у печері Хуалундун у 2006 та 2014–2017 роках дослідники знайшли численні залишки диких тварин, невелику колекцію кам'яних артефактів, а найголовніше — людські останки, які належали індивідам, які жили між 330 та 280 тисячами років тому. Серед них опинилися сім ізольованих зубів, три фрагменти стегнових кісток, уламки кількох черепів, а також майже повний череп із нижньою щелепою HLD-6, який належав підлітку приблизно 12–13 років.
Видовий статус архаїчних людей з місцезнаходження Хуалундуна поки що залишається невизначеним. Але дослідження цих знахідок тривають, і цього разу група вчених із Китаю та Іспанії на чолі з Лю У (Wu Liu) з Інституту палеонтології хребетних та палеоантропології Китайської академії наук зосередила свою увагу на зубах, розкопаних у цій печері. Загалом вчені працювали з 21 зубом з цього пам'ятника, 14 з яких належали індивіду HLD-6. Ще один премоляр зберігся разом із шматком верхньої щелепи, а шість зубів були ізольованими знахідками.
Прошлые исследования черепа и нижней челюсти показали, что морфология людей из Хуалундуня демонстрирует как примитивные, так и прогрессивные признаки. Наблюдаемая мозаика не позволила однозначно отнести гоминин из Хуалундуня к какому-то устоявшемуся в науке виду или подвиду (например, неандертальцу, денисовцу, человеку прямоходящему или сапиенсу), что в целом неудивительно для Китая. Хотя в одной из недавних работ ученые построили новое филогенетическое древо рода Homo, на котором останки HLD-6 попали в одну кладу с денисовцами и рядом находок из Восточной Азии, включая «человека-дракона» и индивида Penghu-1, нижнюю челюсть которого подняли со дна Тайваньского пролива. Останки последних специалисты по палеогенетике и палеопротеомике недавно также признали денисовскими (раз, два, три).
Не внесли большой ясности и детальные исследования зубов из Хуалундуня. Ученые описали каждую находку, проанализировали морфологию и внутреннюю структуру окаменелостей, а затем сравнили их зубами плейстоценовых людей из разных регионов. По данным палеоантропологов, по своей форме зубы из Хуалундуня напоминают аналогичные останки гоминин позднего плейстоцена, несмотря на то, что они заметно старше. В то же время они демонстрируют некоторые примитивные признаки, например в строении корней премоляров и моляров.
В целом исследователи отметили, что в строении останков из Хуалундуня нет признаков, характерных для неандертальцев. Зубы также отличаются от находок, приписываемых классическим людям прямоходящим (H. erectus) и денисовцам. Вполне возможно, что гоминины из Хуалундуня принадлежали к палеодеме, существовавшей в Восточной Азии, которая пока не получила должного описания, однако этому предположению не хватает, в частности, молекулярных подтверждений. В то же время ученые высказали гипотезу, что люди из Хуалундуня принадлежали к эволюционной линии, близкой к кладе H. sapiens. Однако это предположение пока кажется недостаточно убедительным.
Ранее на N + 1 рассказывали о находках из тибетской пещеры Байшия (Сяхе), в которой сначала обнаружили фрагмент нижней челюсти денисовца, а затем раскопали кусок ребра представителя этой же архаичной популяции.
