Американські та австралійські дослідники провели клінічні випробування та з'ясували, що прийом мувалапліну ефективно знижує підвищений рівень ліпопротеїну (а) у крові пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком. Звіт про роботу опубліковано в Journal of the American Medical Association.
Ліпопротеїн (а), або ЛП(a), є різновидом плазмових ліпопротеїнів, що нагадує ліпопротеїни низької щільності (ЛПНГ), холестерин яких називають «поганим». На відміну від ЛПНГ він крім апоВ-100 містить аполіпопротеїн (а) - високомолекулярний білок, що нагадує плазміноген, який ковалентно зв'язується з апоВ-100 і має велику спорідненість до судинної стінки. Структура та сироваткова концентрація ЛП(а) сильно відрізняються у різних людей, вони обумовлені генетичними особливостями та практично не залежать від дієти. Його підвищений рівень є незалежним фактором високого ризику атеросклерозу, ішемічної хвороби серця, стенозу аортального клапана, тромбозу та інсульту.
Більшість ліпідзнижуючих засобів на нього не діють (є дані про помірну ефективність аторвастатину); зазвичай застосовують високі дози нікотинової кислоти та, у важких випадках, аферез ЛПНЩ. У розробці є й інші засоби, у тому числі антисенс-олігонуклеопептиди. Мувалаплін є низькомолекулярною сполукою для перорального прийому, яка блокує взаємодію аполіпопротеїну (а) з апоВ-100 і таким чином запобігає складання ЛП(а).
Після успіху пілотних досліджень першої фази Стівен Ніколс (Stephen Nicholls) з Університету Монаша з колегами зі США провів подвійні сліпі рандомізовані плацебо-контрольовані випробування другої фази KRAKEN у 43 клініках Азії, Європи, Австралії, Бразилії та США. У них взяли участь 233 пацієнти (медіанний вік 66 років; 33 відсотки — жінки) з рівнем ЛП(а) 175 наномоль на літр і вище та ішемічною хворобою серця, цукровим діабетом або сімейною гіперхолестеринемією. Випадково у співвідношенні 1:2:2:2 їм призначали 10, 60 або 240 міліграм активного препарату на день або плацебо.
Через 12 тижнів терапії прийом 10, 60 і 240 міліграм мувалапліна приводив до середнього зниження концентрації ЛП(а) у порівнянні з плацебо на 47,6; аполіпопротеїну (а). Активна терапія в цих дозах призвела до зниження рівня ЛП(а) нижче 125 наномоль на літр (показник вкрай високого ризику) у 64,2 і 96,7 відсотка учасників; зниження рівнів окислених фосфоліпідів аполіпопротеїнів В та (а), а також холестерину ЛПНЩ.
Переносимість мувалапліна була хорошою. Частота небажаних явищ значимо не відрізнялася в групах активного лікування і плацебо і склала близько шести відсотків. ферментів та білірубіну зареєстровано не було.
Таким чином, пероральний прийом мулвалапліну за 12 тижнів ефективно знизив рівень ЛП(а) у сироватці крові незалежно від типу аналізу та добре переносився. Його ефект на серцево-судинні ризики належить встановити у більш масштабних та тривалих випробуваннях.
Раніше британські та новозеландські дослідники повідомили про оптимістичні результати клінічних випробувань редагування основ ДНК для лікування гетерозиготної сімейної гіперхолестеринемії. Проте потім набір нових пацієнтів було припинено через серйозні небажані явища в одного з учасників до з'ясування їх причин та можливого зв'язку з препаратом.
