Йоханна Куусисто (Johanna Kuusisto) з колегами по Університету Східної Фінляндії провела популяційне дослідження і з'ясувала, що біомаркери інсулінорезистентності можуть служити незалежним предиктором розвитку найбільш поширеного захворювань клапанів серця — аортального стенозу. уражень аортального клапана на початковому рівні. Всі вони проходили різнобічне обстеження на антропометричні, метаболічні та запальні біомаркери .
За медіанний період спостереження в 108 року аортальний стеноз розвинувся у 116 (1,1 відсотка) учасників у медіанному віці 62 роки. Найбільш сильний зв'язок з його ризиком продемонстрували рівні інсуліну та проінсуліну в плазмі крові натще, через 30 та 120 хвилин після прийому глюкози: відношення ризиків (HR) склало від 1,38 (95-відсотковий довірчий інтервал 1,12–1,69; p) = 2,1 × 10-3) до 1,44 (95-відсотковий) довірчий інтервал 1,23–1,68; p = 4,0 × 10-6), а також індекс чутливості до інсуліну Мацуди (HR 0,68; 95-відсотковий довірчий інтервал 0,56–0,82; p = 6 ,9 × 10-5) та сироваткова концентрація С-пептиду (HR 1,47; 95-відсотковий довірчий інтервал 1,22-1,77; Цей зв'язок залишався значущим при введенні різних поправок та виключенні пацієнтів із цукровим діабетом. Також ризик корелював із віком, систолічним артеріальним тиском, індексом маси тіла, ставленням кіл талії та стегон, зростанням, масою жиру в організмі, масою без жиру та рівнем високочутливого С-реактивного білка.