Йоханна Куусисто (Johanna Kuusisto) з колегами по Університету Східної Фінляндії провела популяційне дослідження та з'ясувала, що біомаркери інсулінорезистентності можуть бути незалежним предиктором розвитку найпоширеніших захворювань клапанів серця — аортального стенозу. До аналізу увійшли 10144 чоловіки, які взяли участь у дослідженні METSIM і не мали поразок аортального клапана на початковому рівні. Усі вони проходили різнобічне обстеження на антропометричні, метаболічні та запальні біомаркери. Їх зв'язок з подальшим розвитком аортального стенозу оцінювали шляхом основних компонентів і коксівським регресійним аналізом. Результати опубліковані у журналі Annals of Medicine.
За медіанний період спостереження в 108 року аортальний стеноз розвинувся у 116 (1,1 відсотка) учасників у медіанному віці 62 роки. Найбільш сильний зв'язок з його ризиком продемонстрували рівні інсуліну та проінсуліну в плазмі крові натще, через 30 та 120 хвилин після прийому глюкози: відношення ризиків (HR) склало від 1,38 (95-процентний довірчий інтервал 1,12–1,69; p = 2,4 × 1-1 довірчий інтервал 1,23–1,68; p = 4,0 × 10-6), а також індекс чутливості до інсуліну Мацуди (HR 0,68; 95-відсотковий довірчий інтервал 0,56–0,82; p = 6,9 × 10-5) та Сироваткова 95-відсотковий довірчий інтервал 1,22-1,77; Цей зв'язок залишався значущим при введенні різних поправок та виключенні пацієнтів із цукровим діабетом. Також ризик корелював із віком, систолічним артеріальним тиском, індексом маси тіла, ставленням кіл талії та стегон, зростанням, масою жиру в організмі, масою без жиру та рівнем високочутливого С-реактивного білка.
