Палеогенетики проаналізували ДНК двох стародавніх людей, похованих на південному заході сучасної Лівії близько 7200-6300 років тому. Вони виявили, що за часів так званої зеленої Сахари на цих землях проживала раніше невідома з генетичної точки зору популяція, що відокремилася від інших відомих африканських популяцій, що проживали на південь від Сахари, приблизно в той же час, що й люди, які були предками всіх сучасних неафриканців. Крім того, отримані дані вказують на те, що тваринництво, можливо, прийшло до цього регіону внаслідок культурної, а не демічної дифузії. Про це вчені пишуть у статті, опублікованій у журналі Nature.
Зміни, що почалися близько 14,5 тисячі років тому, призвели до того, що клімат у північній частині Африки став помітно вологішим, ніж сьогодні. Внаслідок цього протягом тривалого часу — приблизно до п'яти тисяч років тому — на багатьох землях, які зараз займає Сахара, росли трава, чагарники та дерева, існували постійні водойми та мешкали різноманітні дикі тварини. Тому не дивно, що в той період, який часто називають «зеленою Сахарою», на нині неживих просторах селилися й люди: спочатку мисливці-збирачі-рибалки, а потім і тваринники.
Одну з пам'ятників, що належать до того періоду, археологи виявили та дослідили на південному заході Лівії — у ваді Такаркорі. Під скельним навісом вчені розкопали поховання 15 осіб (жінок, підлітків та дітей, але не чоловіків), які жили на цих землях між 8,9 та 4,8 тисячі років тому, причому більша частина поховань відноситься до більш короткого періоду часу – між 8,3 та 5,6 тисячі років тому. Ранні поховання цієї групи, за даними дослідників, відносяться до культури пізніх мисливців-збирачів-рибалок, тоді як пізніші (після 7,3 тисячі років тому) - до культури тваринників.
Кілька років тому палеогенетики, які працювали з матеріалами з цієї пам'ятки, опублікували перші генетичні дані про стародавнє населення Сахари — щоправда, лише з мітохондріальної ДНК двох дорослих жінок. Тепер група вчених з Німеччини, Італії, Лівії та Нідерландів на чолі з Йоханнесом Краузе (Johannes Krause) з Інституту еволюційної антропології Товариства Макса Планка представила набагато більш інформативні дані щодо ядерних геномів цих же людей. Судячи з результатів радіовуглецевого аналізу, одна з них померла близько 7200-6800 років тому, а інша - приблизно 6600-6300 років тому.
По словам исследователей, обе женщины по материнской линии принадлежали к базальной линии митохондриальной гаплогруппы N, выделившейся около 61 тысячи лет назад. Другие линии этой гаплогруппы распространились за пределами Африки в начале эпохи верхнего палеолита вместе с расселявшимися по миру сапиенсами. При анализе главных компонент частично прочитанных ядерных геномов древних людей из Ливии ученые обнаружили, что они не объединяются в кластер ни с одной ранее известной популяцией. Дальнейшие исследования показали, что генетически они ближе всего к древним людям с северо-запада Африки (современное Марокко).
По словам палеогенетиков, в так называемой зеленой Сахаре, по всей видимости, проживало население из ранее неизвестной древней популяции, которая выделилась примерно в то же время, что и предки всех современных неафриканцев, расселившихся по миру после 50 тысяч лет назад. В прочитанных геномах ученые также обнаружили небольшую примесь от неандертальцев — около 0,15 процента, что на порядок меньше, чем у неафриканцев (около 1,4–2,4 процента), но больше, чем в африканских популяциях к югу от Сахары, где неандертальская отсутствует вовсе или была принесена во время миграций последних столетий или тысячелетий.
Ученые заключили, что примерно на 93 процента происхождение древних людей из памятника Такаркори можно смоделировать из ранее неизвестной африканской популяции. А оставшуюся часть их генофонда — из древней левантийской популяции, смешение с которой обеспечило бы в том числе и неандертальскую примесь. Кроме того, полученные данные указывают на то, что население так называемой зеленой Сахары начало заниматься животноводством в результате заимствования этой инновации у других популяций, которые принесли новый способ ведения хозяйства на восток Северной Африки из Леванта больше восьми тысяч лет назад. В других регионах, в том числе в Европе, распространение сельского хозяйства происходило в основном за счет демической диффузии, то есть экспансии нового населения, которое вытесняло или ассимилировало автохтонов.
Недавно мы рассказывали, как ученые прочитали ДНК древних людей, живших на территории современных Алжира и Туниса. Ученые обнаружили, что в геноме как минимум одного человека, умершего около восьми тысяч лет назад, присутствовала примесь от европейских охотников-собирателей эпохи мезолита. Это говорит о том, что популяции охотников-собирателей Европы и Северной Африки контактировали друг с другом и обменивались генами.