Група вчених із Великобританії, Німеччини та Ісландії виявила, що препарат для лікування гіпертонії амлодипін може бути ефективним у терапії синдрому дефіциту уваги та гіперактивності (СДВГ). Препарат знижував гіперактивність у спонтанно гіпертензивних щурів, а також у рибок даніо-реріо, у яких він проходив через гематоенцефалічний бар'єр. У людей при прийомі амлодипіну як гіпотензивний засіб зникали перепади настрою та схильність до ризикованої поведінки. Результати опубліковані в Neuropsychopharmacology.
СДВГ діагностують у 3-4 відсотків дітей по всьому світу, а за даними російської статистики, поширеність СДВГ серед дітей у країні сягає 16 відсотків. З роками у більшості людей прояви СДВГ зникають, але частина зберігається протягом усього життя. Препарати першої лінії, які сьогодні призначають для лікування СДВГ, мають побічні ефекти, серед яких і схильність до зловживання ними. Препарати другої лінії теж не безпечні для пацієнта, але при цьому менш ефективні — чверть пацієнтів не відчуває покращення, тому пошук нових методів лікування СДВГ продовжується.
Команда дослідників з Великобританії, Німеччини та Ісландії під керівництвом Карла Карлссона (Karl Karlsson) з Рейк'явікського університету займається пошуком нових ліків від СДВГ серед вже наявних на ринку лікарських засобів. Раніше в ході експериментів з гіперактивними рибками даніо-реріо, нокаутними за геном adgrl3.1, вчені ідентифікували п'ять діючих речовин, які можна було б використовувати для лікування СДВГ: ацеклофенак, амлодипін, доксазозин, моксонідин та LNP599. У новому дослідженні вони почали з того, що перевірили вказані речовини на моделі гіперактивних ссавців – спонтанно гіпертензивних щурів.
Ученые анализировали поведение спонтанно гипертензивных крыс при помощи теста «Открытое поле» (перемещение животных отслеживают на освещенной пустой арене, превышающей по размеру их привычную клетку). Животные получали один из пяти перечисленных препаратов или растворитель (контроль) внутрибрюшинно на протяжении 30 дней. Оказалось, что значимые поведенческие изменения наблюдаются только при введении амлодипина. Препарат снижал индекс гиперактивности, определяющийся пройденным расстоянием и затраченным на это временем. Остальные четыре препарата не привели к таким существенным изменениям в поведении, поэтому в дальнейших экспериментах не использовались. На следующем этапе ученые проверили влияние амлодипина на импульсивность у рыбок данио-рерио adgrl3.1−/− при помощи теста на время ответа при слежении за пятью стимулами. Как и у крыс, амлодипин эффективно устранял гиперактивное поведение у рыбок, нокаутных по гену adgrl3.1, а его эффект был сравним с действием метилфенидата.
Амлодипин входит в группу блокаторов кальциевых каналов L-типа, медленных (высокопороговых) и локализованных в основном в кардиомиоцитах и миоцитах стенки сосудов, а также в нейронах коры головного мозга. Исследователи проверили действие двенадцати других препаратов из этой группы на личинках данио-рерио adgrl3.1−/− и adgrl3.1+/+ (дикий тип) и выяснили, что хотя семь из них снижают гиперактивность, практически все они слишком токсичны и менее предсказуемы в своем влиянии на поведение рыбок. То есть эффект амлодипина вызван именно его влиянием на кальциевые каналы L-типа, но не может объясняться общими гипотензивными свойствами. Ученые также исследовали мозговую ткань личинок и взрослых рыб, получавших амлодипин перорально, и обнаружили, что препарат пересекает гематоэнцефалический барьер и подавляет экспрессию c-Fos белка в конечном мозге.
Доказав, что амлодипин влияет на гиперактивность и импульсивное поведение у крыс и рыбок данио-рерио, ученые оценили его предполагаемое влияние на мозг человека при помощи метода менделевской рандомизации — для анализа были использованы данные UK Biobank. Исследователи сверили генетическую предрасположенность к СДВГ и наличие заболеваний, для лечения которых назначается амлодипин. Оказалось, что описываемые пациентами перепады настроения и склонность к рискованному поведению и у людей исчезают на фоне приема амлодипина.
Дослідники підкреслюють, що в тканинах мозку кальцієві канали L-типу залучені в регуляцію нейронної активності в області префронтальної кори, а отже, можуть брати участь у формуванні нейронних ланцюгів, що грають роль при СДВГ. Амлодипін, змінюючи активність кальцієвих каналів, впливає на викид нейтротрансмітерів дофаміну та норадреналіну, які задіяні у регуляції уваги, імпульсивної поведінки та концентрації – всі ці процеси страждають при СДВГ. Амлодипін давно використовується в медицині, його механізм дії добре вивчений, він слабо взаємодіє з іншими ліками і досить безпечний для пацієнтів, а отже має потенціал для його використання в терапії СДВГ у людини.
Амлодипін — не перший препарат для лікування гіпертонії, який може стати ліками, що широко призначаються, від СДВГ. У 2024 році FDA схвалило для нічної терапії СДВГ агоніст α2A-адренорецепторів клонідин, який у 1960-х роках використовувався як гіпотензивний засіб. А в 2018 році вчені продемонстрували, що СДВГ, викликаний мутаціями генів, пов'язаних із роботою метаботропних глутаматних рецепторів, піддається терапії за допомогою фазорацетаму – препарату, що призначається при судинній деменції.