Вчені з Великобританії, Сінгапуру та США продемонстрували, що стимуляція блукаючого нерва (VNS) може бути ефективним додатковим методом лікування тяжкої депресії, стійкої до терапії антидепресантами. У дослідженні брали участь 493 пацієнти, половина з яких проходила VNS-терапію протягом року, а половина увійшла до групи плацебо. Результати спостережень опубліковані у журналі Brain Stimulation.
Велике депресивне розлад (клінічна депресія) - найпоширеніше порушення психіки. Через те, що до 15 відсотків людей з таким діагнозом робить суїцид, клінічна депресія посідає друге місце у світовому рейтингу причин інвалідності та смертності, а до 2030 року, за прогнозом ВООЗ, вийде на перше місце. У Росії від клінічної депресії страждають майже 6 відсотків чоловіків та до 15 відсотків жінок.
Основна проблема в тому, що не завжди вдається підібрати ефективну терапію для пацієнта. У 15-20 відсотків пацієнтів протягом мінімум двох курсів лікування антидепресантами не вдається отримати значних результатів, і в цьому випадку говорять про терапевтично резистентну (рефрактерну) депресію, тобто про захворювання, стійке до медикаментозного лікування і загрожує підвищеним ризиком суїциду. Її намагаються лікувати іншими методами, серед яких електросудомна терапія, транскраніальна електростимуляція головного мозку, а також метод стимуляції блукаючого нерва, який спочатку був розроблений для лікування лікарсько-стійкої епілепсії, але пізніше з'явилися дані про антидепресивний ефект.
Группа ученых под руководством Чарльза Конвея (Charles R. Conway) из Университета Вашингтона в Сент-Луисе проверила эффективность VNS в качестве метода дополнительной терапии тяжелой резистентной депрессии. В исследовании были задействованы участники проекта RECOVER — многоцентрового двойного слепого плацебо-контролируемого исследования эффективности VNS-терапии взрослых пациентов с тяжелой резистентной депрессией. Всего в исследовании приняло участие 493 человека старше 18 лет, страдавших от тяжелой депрессии в среднем на протяжении 17,8 года. В большинстве своем они были склонны к попыткам суицида, не могли работать (74,6 процента были безработными) и прошли четыре и более безуспешных курса терапии антидепрессантами (в среднем 13,3 неудачных курса). Всем пациентам в области груди имплантировали генератор импульсов, от которого шел провод к ответвлению блуждающего нерва с левой стороны шеи. Все они продолжали терапию антидепрессантами, но были разделены на две группы: 249 человек получали в качестве дополнительной VNS-терапию, а 244 человека вошли в группу плацебо: им проводилась фиктивная стимуляция блуждающего нерва (по завершению 12-месячного эксперимента они также прошли курс VNS-терапии). В группе активной VNS-терапии стимуляция проводилась путем подачи в область нерва минимального выходного тока силой в миллиампер с 20-герцовой частотой на протяжении 30 секунд с перерывами в 5 минут.
Эффективность лечения оценивали по степени выраженности симптомов, влиянию терапии на качество жизни и повседневную активность пациентов — последние два показателя особенно важны при резистентной депрессии, так как от них зависит склонность к суициду. Улучшения в состоянии пациентов в первые месяцы были малозаметны и накапливались постепенно, становясь более выраженными ближе к концу 12-месячного периода наблюдений. Ученые отмечали у пациентов из группы активной VNS-терапии на протяжении всего этого времени последовательные улучшения качества жизни и жизненных функций. В группе плацебо улучшения тоже были, но через полгода они вышли на плато и больше не изменялись.
Оценка результатов проводилась при помощи нескольких оценочных шкал, в том числе с точки зрения врачей — оценка динамики состояния (Clinical Global Inventory—Impression, CGI-I) и пациентов — самооценка состояния (Quick Inventory of Depressive Symptomology—Self Report, QIDS-SR). Ученые сообщили, что пациенты, получавшие активную VNS-терапию, чаще демонстрировали частичный ответ на лечение, чем участники проекта из группы плацебо (53,8 процента против 39,8 процента по шкале CGI-I). Они также чаще сообщали об улучшении качества жизни (25,2 процента против 19,8 процента по шкале QIDS-SR), в том числе и о способности выполнять повседневные действия, и это эффект сохранялся в течение более длительного времени. Полная ремиссия в обеих группах была редкостью, хотя в активной группе все же чаще: 8 процентов против 3,9 процента по шкале CGI-I.
Вчені спостерігатимуть за учасниками проекту ще чотири роки, щоб оцінити, як довго зберігається ефект від терапії. Але вже зараз, на їхню думку, стимуляція блукаючого нерва може застосовуватися як додатковий метод лікування тяжкої депресії, стійкої до антидепресантів.
Висновки дослідників можуть виявитися актуальними не лише для самих пацієнтів, але й для їхніх родичів, які теж входять до групи ризику розвитку цієї форми захворювання та схильності до суїцидів.